Перманентно офигевший Пушок
Ответ Димону так-то.

Померлі зорі падають у ніч,
І ніч стає нічим.
Перлини на морському дні -
Нового дня зірки.
Я виплакала-виплекала море із туги -
Ведуть туди
Спіралі, мов сліди дитячих ніг.
Хто міг збагнути це?
Ніхто б не зміг.
Хто шепотів пророцтва навесні
В моєму сні?
Хто воскресив забуті імена?
Невже вона?
Нових дітей народять діти,
А ідей
Його і марень вже на ціле місто
Намисто
Із моїх сліз приніс в дарунок тій,
Що народити присяглась нове дитя.
Я бачу сни і чую всі молитви
Людей, що двадцять років поспіль йшли за ним.
То двадцять лютих зим.
То двадцять літ під сонцем у пісках.
Це довгий шлях.
Я розчинюсь у небутті, щоб їх меті
В реальність втілитись.
І тільки одного не можу я збагнути: хто веде
Отих людей? Він не моє дитя,
І я
Не бачу його снів.
І хто ім'я, давно вже не моє
У темряві прошепотів?

@темы: оригінальна творчість