Перманентно офигевший Пушок
Вдогонку к предыдущей записи чтоб не быть совсем уж голословной. Собственно, мысль:
Двох однакових днів в нас із тобою не буде. Ніколи. Нізащо. Зранку вгадати, який в тебе настрій буде сьогодні, навіть вже не намагаюсь. Просто зустрітись, а там вже з півпогляду – що там півпогляду, навіть з постави, зі звуку кроків, з голови повороту - розуміти, який в тебе настрій. Не планувати нічого, навіть хвилин на п’ятнадцять вперед, бо розчаруєш, порвеш на шматки, на друзки розіб’єш примарну надію, що невідомо з якого дива знов у душі народилась. Приводу ж не давали, хіба що… Хіба що отой необачний дотик насіння того бур’яну заніс до душевних ланів, словами жорстокими зораних вздовж і впоперек. Чи може погляду твого медове тепло те насіння зігріло, голубило, пестило, доки дурне те насіння паростку не дало. Може слізьми мого щастя воно напивалось, дурненьке, й росло собі більше і більше, гріючи листя в хвилях того, що можна було б коханням назвати, але не назвеш, бо то не воно. дописка
Двох однакових днів в нас із тобою не буде. Ніколи. Нізащо. Зранку вгадати, який в тебе настрій буде сьогодні, навіть вже не намагаюсь. Просто зустрітись, а там вже з півпогляду – що там півпогляду, навіть з постави, зі звуку кроків, з голови повороту - розуміти, який в тебе настрій. Не планувати нічого, навіть хвилин на п’ятнадцять вперед, бо розчаруєш, порвеш на шматки, на друзки розіб’єш примарну надію, що невідомо з якого дива знов у душі народилась. Приводу ж не давали, хіба що… Хіба що отой необачний дотик насіння того бур’яну заніс до душевних ланів, словами жорстокими зораних вздовж і впоперек. Чи може погляду твого медове тепло те насіння зігріло, голубило, пестило, доки дурне те насіння паростку не дало. Може слізьми мого щастя воно напивалось, дурненьке, й росло собі більше і більше, гріючи листя в хвилях того, що можна було б коханням назвати, але не назвеш, бо то не воно. дописка