Как давно я стЕхов сюда не заносила!!! Каравул! Срочно исправляюсь
рас
Навчитись мовчати.
В горлянку запхати голос,
Щоб не дати йому прорватись
Назовні,
Міцніше зчепити зуби.
Жодної звукової хвилі,
Жодної літери більше
Не вимовити.
Розгубити слова у травах,
Справами
Не своїми не перейматись.
Жодного символа
В мережі мереживо
Більше не заплітати.
Зректися дзвінків,
Коментарів,
Повідомлень,
Залишити очі й мовчання -
І віднайти у натовпі того,
Хто на тишу і щирість
Ще здатен.
двас
Не дзвони мені.
Співає слухавка тишею
Ким були й що позаду залишили,
Не нагадуй, побережи мене.
Не дзвони мені.
Із квартир із тонкими стінами,
За якими сусіди пляшкою й криками
Вирішують всі проблеми.
Не дзвони мені
З гомінких проспектів, де трамваї дзвінкі
І машини ревуть, мов дурні,
Де постійно щось гуркотить і гуде.
Моя слухавка оніміла.
Вона теж вже боїться власного співу
І повторює разом зі мною, як молитву:
Не дзвони, заклинаю тебе, не дзвони мені.
трис
Кораблі йдуть на південь
Шукати корали і перли.
Важко гупають хвилі,
Тихо стогнуть борти.
Стрілка компасу завмерла,
Мерехтить десь у небі та зірка,
Що веде їх у путь,
Прокладаючи курс з висоти.
Кораблі йдуть на північ,
В таємничі незвідані землі,
Вітрила гудуть,
Тріпотять, наче крила легкі.
Кораблі йдуть шукати нової
Волі й нової віри,
Крижані оминаючи брили,
Шукають нові береги.
Кораблі йдуть на схід.
Потерпає команда від спеки.
Ніжний вабить їх шовк,
Дивних прянощів запах п'янкий.
Тільки б вітер попутний
Задув, тільки б штиль пережити.
І на весла чимдуж налягають
Смагляві гребці.
Кораблі йдуть на захід,
Великі і вільні, мов птахи.
Загули вже за бортом
До болю знайомі вітри.
Кораблі марять морем -
Море прагне їх теж обійняти,
Простягають вже руки
Суворі місцеві шторми.
Кораблі йдуть у небо...