Його "Ціную" відтепер звучить у минулому часі,
Її теперішнє - квитки, перон і тоненьке пальто.
Він для себе вже вирішив: так усім буде краще.
Вона втомилась запивати сварки гірким вином.
Його "Не хочу образити" обернулось на ніж,
Що болюче ввійшов під ребра десь зліва.
Занадто довірлива - таку хоч свари, хоч ріж.
А їй простіше піти босоніж під зливу.
Лише б не чути знайомих й водночас чужих слів.
Лише б не доводити більше нічого йому і іншим.
Втекти під град, під грозу - навіть під сніг...
Іноді нести тягар так важко, що краще його облишити.
Фен і ковдру вона забере, коли його вдома не буде.
Хто винен - не розібрати, і сенсу наче немає.
А сьогодні вона не чує, що кажуть навколо люди.
Вона вже живе майбутнім - і думками до моря втікає.