Віра у людство слабшає
Пропорційно намотаним
На ноги кілометрам
У чіткій відповідності до
Чисел у паспорті.
Не так радо погоджуєшся
На побачення,
Бо пригадуєш,
Що цей симпатяга навпроти
Може бути черговим тираном
Або алкоголіком, бабієм,
Або й взагалі флеш-рояль.
Починаєш своє пильнувати,
Бо порядні пані і божі кульбабки
Не прогавлять слушної миті
Хворобливо тремтячу руку
Запустити до тебе в кишеню
За останньою кровною сотнею.
Емоції спрощені, відносини
Деградували до рівня бартеру:
Я тобі, ти мені - не боляче,
Розрахунок точний, все вигідно,
Але бридко. Від себе і від тих,
З ким рахуєте, з ким відмітки у розкладі ставите.
І ніхто навіть не здогадається,
Як болить, завиває, крається.
І ніхто навіть не спитає:
Як тобі засинати ночами?
Як не страшно тобі знову й знову
Відкривати душу бодай
На ширину розмови?
І чому після всіх поразок
Ти ще не полишаєш спроби
Віднайти серед сірості й бруду
Розраду? Надію? Любов?