Я как-то давно не носила сюда новья, а оно есть.
стех не стех, а читать есть шоЯ чорну замислила справу
Відпустити тебе до неї
Двері закрити назавжди
Ключі переплавити на браслети
Завісити наглухо вікна
Заплющити очі і про всяк випадок
Прикрити руками щоб не дивитись
Щоб не побачити випадково
Що слово твоє нічого не варте
Як легко тобі мене зрадити
Як легко тримати її у обіймах
І посміхатись, як завжди,зверхньо
Неначе знущаючись наді мною.
А ще затулити вуха
Щоб ніколи в житті не почути
Тих ніжних дурниць
Які ти вночі шепочеш
Їй - не мені - у скроню.
Не чути тихого сміху
Або дзвінка телефону
Якщо ти колись ще раптово
Побачитися захочеш
Щоб тобі не дозволити зрадити ще й її
Нитками зашию рота
Щоб імені твого ніколи
В жодному разі
Ні в якому сенсі бува не назвати
І байдуже що імен інших
Мені не назвати буде
Мовчання обітницю дам
Щоб ненароком тебе не покликати
І випадково тобі не сказати
“Кохаю”
Руки скувати за спиною
Щоб не тяглись до тебе
Щоб навіть не мріяли і не бажали
Болюче-останнього доторку
Щоб тепло твоє швидко забули
Звикли
До пустоти і холоду.
Створити довкола вакуум
Розчинитись у всесвіті
Зоряним пилом
Щоб тобі, як завжди зненацька
Не було куди повертатись.
І це все для тебе, милий.
Такі мої чорні справи
В тебе все буде добре
В мене… може якось теж буде.