Jero3000
"Точка біфуркації" (есе, 396 слів)


Двері зачиняються. Ти займаєш своє місце, не знаючи навіть, як довго воно лишиться твоїм. Але доки є це місце і спітніле скло вікна, тебе не хвилює нічого.
На місто вже опускається туман. Вечірні сутінки повільно, але незворотньо перетворюються на морок ночі. А ти лише намагаєшся осягнути ту мить, в яку цей стан змінюється.
Туман стає все густіше, і з нього ледь-ледь проглядає навколишній світ. Затишні оселі блимають тобі світлом вікон, наче маяками, кличуть тебе у тихі гавані. Покинуті заводи постають привидами колишньої величі і сили, і вдивляються в ніч порожніми сліпими очицями. Вологі холодні дерева зринають з туману одне за одним, наче тепер вони, а не годинники, приречені довіку рахувати секунди.
І ти не знаєш, коли ти. Час замикається на тобі. Ти — кожна мить. Ти є в усі часи, що були або будуть, і водночас тебе ніколи не було, немає і не буде. Ти не знаєш, коли ти починаєшся і не знаєш, коли закінчишся. Насправді не знаєш, бо система твого особистого відліку змінюється щоразу. Що вважати за початок: становлення особистості, початок свідомого існування або фізичне народження? Усі ці відповіді ти давав собі вже мільйон разів, але кожного разу ти знаходиш щось, що було ще раніше. Ти змінюєш цю точку, пересуваєш її все далі й далі дошкою буття, а потім відчуваєш, що кінець настільки ж неосяжний, як і початок. Від цього розуміння в голові б'ють барабани, а серце збиває ритм.
Ти скінчишся зараз. І не скінчишся ніколи. В цю саму мить епіцентр нищівного вибуху — ти. Ви обидва — ти і вибух — завмерли в очікуванні, і навіть сам час застиг, затамувавши подих.
Ти можеш уявляти безліч разів, як виглядатиме кінець, коли стріла долі поцілить в тебе і перетворить земне тіло на попіл, зробить дух часткою всесвіту. І ти не знаєш напевно, чи вона вже поцілила в тебе, і перетворення вже почалось. А може, стріла, ще летить в твій бік, і ця думка змушує тебе шукати знак, напрям, в якому можна відхилитись, рятуючи себе від стріли. Але ти все ще не знаєш, чи летить вона. Може, доленосна рука лише натягує тятиву. А можливо, ця мить розуміння — це саме та мить, в яку невидимий хтось приймає рішення про постріл, і ти не можеш знати напевно, чи буде рішення про постріл початком твого кінця. Чи щось є ще раніше.
У точці біфуркації завжди забагато змінних. Ти не можеш контролювати їх усі.
Ти ніколи нічого напевно не знаєш.

@темы: оригінальна творчість