Записи с темой: оригінальна творчість (список заголовков)
20:39 

Білий сніг вкрив місто пухнастою ковдрою, приховав усе, що так дратувало тебе і засмучувало мене в цьому місті. Випав сніг – і я відчула, що прийшов час почати все з чистого аркуша, зробити крок до спокою.
Він абсолютно нормальний. Врівноважений, терплячий, зосереджений і прагматичний. Він – не ти. Ця думка раз по разу зринає в моїй голові відколи ми вперше побачились.
«Він – не ти», — розумію я, вдихаючи запах його волосся – ніякий. Жодної теплої нотки. Його поцілунок – суцільна непробивна стабільність, і я починаю сумувати за присмаком безвиході. Твоїм присмаком. Бездоганним, довершеним розпачом, від якого терпне усе всередині. В його очах немає і тіні смутку, і це чергове нагадування.
Він торкається моєї руки інакше, він обіймає мене так, що я не можу зрозуміти, звідки цей чужинець у моєму житті. Коли я торкаюсь його руки – я торкаюсь не його. Ні. Я тягнуся пальцями крізь часопростір, через Його шкіру до Адама, праотця всіх чоловіків у далеке минуле. А звідти – знову у теперішнє. До тебе.
Він пестить мене цілковито чужинськими жестами, незвичними настільки, що я здригаюсь. Я закриваю очі, заплющую їх так сильно, щоб твій образ спалахнув під повіками. І так щоразу. Я хотіла б, щоб Він став моїми ліками, але все виявилось марним.
Минулої ночі я прокусила губу до крові, прагнучи стримати твоє ім’я, ладне от-от зірватися і прозвучати в розпеченому повітрі моєї кімнати. Він досягає температури плавлення за одну мить, мені ж мало безкінечно нудних годин, щоб бодай трохи зігрітися. Коли мій стогін розбивається об стелю, Він думає, що це насолода. І Йому ніколи не дізнатись, що це розчарування: Він знов не ти. Його задоволення затоплює кімнату, мій розпач стікає вниз віконним склом. І так щоразу. Я пригадую твій шепіт, від якого всередині все спалахувало, згорало і осипалось попелом, лишаючи лише солодкий дим і бажання. Він же промовляє моє ім’я занадто спокійно, наче він – ще одна товста стіна в нашому місті. І так щоразу. Кожної клятої ночі, коли його псевдокохання потребує фізичних доказів, а я здаюся, впевнена, що цього разу зрада зможе стати ліками. Але це все ще отрута.
В моєму столі немає білих аркушів. В цілому місті немає – всі вони заплямовані. Я бачу величезну чорнильну пляму посередині аркушу. Не з такого потрібно починати нове життя. Але чим довше я розглядаю її, тим чіткіше розумію: пляма – твоє ім’я, написане безліч разів, від чого літери спочатку сплелись в химерний візерунок, а згодом нашарувались так, що злилися і стали лише плямою.
Він сказав, що я сичала сьогодні вночі. Це воно. Це місто вже вчепилося в мене отруйними пазурами. Я бачу його чорну тінь на білій сніговій ковдрі. Твоя потвора, твій нічний жах росте в мені, виривається назовні, хапає мене за плечі і вдивляється в моє обличчя порожніми очицями.
Мені час покинути місто. Я піду ще вдосвіта. Мої сліди будуть першим, що побачать недоторкані снігові поля. Я байдуже, що навіть мої сліди складуться в твоє ім’я – мою пісню, мою мантру, мою молитву.

@темы: оригінальна творчість

20:48 

Пані Батьківна (не-педагогічно, не-психологічно, роздум)
— Ну шо, каво більше любіш, маму ілі папу?
Пані Батьківна нависає над чотириричною мною усією своєю огрядністю. Від неї пахне дивною сумішшю цигарок POGONI, болгарського крему, білоруських розливних парфумів, польської пудри і порошкового вина. Пані Батьківна — якась мамина знайома і не побалакати з нею було б неввічливо. Від того, що до мене хтось звертається, одразу стає ніяково, я ховаюсь за мамину спину, але мене виштовхують вперед. Неввічливо не відповісти на поставлене запитання.
— Ну кажи, каво?
Від напору Пані Батьківни перед моїми очима проносяться усі чотири роки життя — включаючи навіть ті три, які я не пам’ятаю. Голос в Пані Батьківни такий, що можна на півставки підміняти сирену на теплоходику у випадку термінового ремонту. Звісно, що від такого тону розмови я розумію: те, що я зараз скажу, буде моїм остаточним рішенням раз і на все життя. Від цього хочеться цілковито безтактовно розплакатися і втекти. Пані Батьківна тягне до мене свої сарделечні пальці, перетягнуті двома-трьома каблучками кожний і повторює питання втретє, а в мами на обличчі проступає розчарування (мною) і смуток від педагогічного фіаско (свого). Я стою на порозі вибору усього свого життя з передчуттям, що ось-ось, і моє життя на вічні віки зламається. Як скажу, що тата — мама образиться. Ну як я при мамі скажу, що тата люблю більше? Як скажу, що маму — Пані Батьківна обов’язково подумає, що тата я не люблю і взагалі погана вся, і він поганий весь, і ми якісь не такі, і взагалі, «вона ж казала».
— Я їх однаково люблю, — вичавлюю я, ще не розуміючи, що знайшла перше в житті компромісне рішення.
— Так не буває, — рубає Пані Батьківна. — Маму завше треба любити більше.
Чотирирична я ще не знаю матюків, тому просто перебуваю в мовчазній прострації і відчуваю, як в очах печуть неввічливі до непристойності сльози — дорослі не плачуть, а я вже зовсім доросла, в садочок ходжу, тому все, сльозам зась. Я хочу спитати Пані Батьківну про все й одразу: наприклад, навіщо вона ставить питання, на яке сама знає відповідь? Або нащо вона взагалі питає таку дурню? Або звідки вона, не залазячи в мою голову, знає, що я взагалі когось люблю більше або менше?
— Хороша дитина, — пальці-сарделі розтріпують мою зачіску. Коси знищено, особистому простору гаплик, але кого грібе? — Хороша, тільки лякана чогось. Ти б її до бабки зводила.
Мама каже щось дуже ввічливе і ми прощаємося з Пані Батьківною. Певний час ми ще мовчимо: я картаю себе за те, що неправильно сказала, треба було казати, що маму більше люблю і тепер вона образиться назавжди-назавжди. Мама, мабуть, теж про щось своє думає.
— Все ти правильно сказала, — нарешті каже вона, і ми сідаємо на лавочку переплітати потрощені сарделями коси.

@темы: оригінальна творчість

21:47 

Я вийшла з будинку, підвела голову і застигла. З неба на мене падав твій попіл. Обпечені пальці затерпли від холоду, нігті вкрилися памороззю.

Я спалювала тебе всю ніч. Почала з волосся, яке я так любила пестити. Я підносила до полум'я згадки про те, яким скуйовдженим ти був зранку, кожну мить, коли я проводила гребінцем по твоїй голові, намагаючись привести до ладу твою зачіску.

Потім я склала в полум'я твої очі і дивилась, як язики вогню повільно поїдають їх, облизуючи час від часу твої пересохлі губи. Як гадаєш, чи було вогню смачно? Бо мої згадки про цей смак кави і цигарок згоріли разом з твоїми губами.

Спалити руки, плечі, пальці було важко. Я виривала їх, вигризала зі свого серця, а вони хапалися за мене, ніби благаючи схаменутись. Але полум'я виявилось більш переконливим. Воно пожерло твої руки, охопило плечі, не пожалкувавши навіть про тонкі ключиці і пальці з широкими суглобами.

Далі ставало тільки гірше, але невблаганний вогонь шипів на мене, ненажерливо вимагаючи більше. В якусь мить я зрозуміла, що ми з ним схожі в цьому первісному голоді: ні він, ні я не вдовольнялися малим.

Коли полум'я проковтнуло останню вицілувану родимку і згасло, настала невимовна легкість. Я перетворилась на птаха - точніше, птах у мені усвідомив, що клітка відкрита, і розправив крила. Підхоплена вітром, я летіла все далі й далі від свого минулого, назустріч невідомому.

А потім пішов сніг.

Я стояла перед будинком і вдивлялася в очі перехожих, що раділи зимі. І тільки я, чуєш, лише я знала, що то був твій попіл.

Я спіймала сніжинку, наче твою останню посмішку, і поклала її до кишені.

Ти ж знаєш, як я люблю подарунки на згадку.

@темы: оригінальна творчість, С

01:38 

Немного творческого.
Разговор с Д. в присутствии С.

Я: а они уже могут звать друг друга по именам? У твоего перса вообще есть имя?
Д: омг. Нет. Нафига?
Я: чтобы моей персонажке было что трагично шептать звездам!
Д. и С., хором: бля, женщины.
С: хотя правильно что за девочку девочка пишет. Ибо хрена с два мужик напишет женских тараканов достоверно.
Д: ну так-то да. Но бля.

@темы: это не сказка такая, это жизня такая, оригінальна творчість, С

21:22 

Ти йдеш або просто втікаєш

Від себе, від міста і тіней?

З цієї галактики, в нетрях якої

Чорна росте діра?

Куди тобі йти - у лани?

Вздовж ріки? Але навіть морю

Несила змити усі твої сни.

Висолити тугу.

Все, на що воно здатне -

Сховати відбитки ніг у піску,

Залишити собі частку тебе

Й отрути, що по краплині

Сочиться зі шкіри.

Місто отруєне, і ти теж

Носій його вірусу.

З необережності або з примусу

Несеш у собі його нищівний монохром

Іншим містам, лісам, випадковим притулкам.

Ти женешся за порятунком?

Або ти і є та міська отрута,

І найкращим виходом є карантин?

То поквапся, втікай, спалюй канали,

Знищуй дороги, підривай мости.

Я піду уночі, дай фору

Хоча б до світанку.

Як не стане мене, пий місто,

Випий його до дна. Одна

Остання правда рве мене навпіл:

Я точно знаю, мине рік або цілий вік,

І ти,

Спаливши вщент кількасот кілометрів,

Стерши у пил десяток доріг,

Повернешся.

Знаю, знову повернешся

До міста, де народились,

Де сталі важче думки.

Де дихали смутком частіше,

Аніж повітрям.

Місто терпляче. Воно бачило вічність,

Що для нього людські роки?

@темы: оригінальна творчість

10:10 

Місто все пам'ятає.
Його стіни бачили час,
Відчули на власній шкурі його плин.
Скільки на них було світлин,
Світлих образів, гасел і закликів,
Імен пророків на один день,
Одвічних пороків і пристрастей.
Кожен, хто претендує на особистість,
Рано чи піздно з'являвся на них.
Стіни дихають попелом днів.
Стіни притрушують місто пилом спогадів.
Місто складається з тіней і стін
І більшість
Шукає тінь собі до смаку.
Ти шукаєш з-поміж тіней - світла,
Я у плямах білих силуюсь побачити барви,
Але стіни ведуть свою гру.
Стіни дивляться тобі в спину.
Ким ти станеш: світлом чи тінню,
Плямою фарби або пилом.
Місто сміється. Вирішувати йому.

@темы: оригінальна творчість

11:28 

Ну чо. Их официально 50

***
Хочеш дізнатись, хто ти -
Подивись, що у тебе в руках.
Ніж? То самому тобі бути
Гострим лезом,
Зайве різати й відсікати,
Мов кат,
І виправдань не шукати.
Глина? Будь м’яким від тепла,
Твердим - лише коли нікого нема,
Будь чим завгодно, окрім себе,
Хай ніхто не дізнається,
Що ти насправді є.
В руці цигарки? Тобі
Спалахнути від іскри неважко,
Помалу жевріти,
Пускати дим,
Мокнути під дощем
Агов, нагорі,
Скільки до фільтру ще?
Я бачила мало ножів, ще менше -
Цигарок.
Я знала багато глин, але в тебе в руках
Нічого немає, тому обирати тобі:
Бути повітрям ранковим терпким,
Або стати просто ніким.
Нічим.

@темы: оригінальна творчість

23:14 

Ти лишився

Ти лишився сухим бутоном троянди
Десь між п'ятою й шостою ранку.
Ти лишився першим уроком,
Що за вірність іноді платять зрадою.

Ти лишився відлунням сміху
У прокурених темних під'їздах.
Ти лишився уроком другим:
Не плануй, бо ніщо не вічне.

Ти лишився піснею в плеєрі
І терпким ароматом портвейну.
Ти лишився уроком третім:
Обіцянкам не варто вірити.

Ти лишився хрестом на зап'ястку,
Від тонкого леза шрамами.
Четвертий урок був болючим:
Співчуття - то невдячна справа.

Ти лишився відразою й гнівом,
Загоївся синець на вилиці.
Урок п'ятий: ніколи не можна терпіти —
Я засвоїла менш, ніж за шість місяців.

Ти прийшов спокоєм, тишею,
З морем, степом, гірськими піками.
Ти прийшов і назавжди залишився.
Уроків не буде. Канікули.

@темы: оригінальна творчість

00:39 

Риба п'є каву з м'ятою.
Рибі сумно  під кригою.
Ще зима не стала затятою,
А вона вже рахує дні до відлиги.
Але пам'ять риби - не надто надійна річ,
Риба рахує "раз" десяту вже поспіль ніч.
Риба над кригою бачить сонця світ,
Ночі морок, тінь від рибальських ніг.
Риба лягає спати на правий бік
І марить до ранку, бачить кошмарні сни.
Скоро буде великий лов, прийдуть люди, зламають лід і закинуть сіткИ,
Виловлять всіх, нікого не лишать в воді, -
Саме так казали якісь коропи.
Але звідки б вони про те знали,
Якщо самі - живі?
"Це буде така сувора зима,
Що річка промерзне до самого дна,
Всі змерзнуть насмерть", - сказали старі соми.
Але ці соми, всі знають, ще ті байкарі.
Риба не може спати, крутиться з боку на бік,
Наче хтось вже крутить на пательні її.
Повернутись на спину би, але то прикмета дурна.
Риба шукає в холодній воді тепла.
Риба п'є із лимоном чай і гірке вино.
Ще келих - і їй буде все одно,
Що там казали коропи і соми.
Риба п'є каву з м'ятою
В очікуванні весни.

@темы: оригінальна творчість

15:43 

На артеріях вулиць вайлуваті КАМАЗи утворюють тромби.
Місто паралізовано, місту потрібен лікар.
Тут щовечора як не виразка, то жорстка мігрень,
Так починається ніч. Так вщухає втомлений день.

Залиті дощами передзимними, вітрами пронизані,
Ліхтарі над дорогами конають помалу, агонізуючи іскрами.
Асфальт, просочений бідами й щастям городян випадкових,
Прокреслює смугу тріщинами, проводжає тебе додому.

Ти не можеш ніяк зрозуміти, хто ти: бранець або обранець.
Зміїне кубло провулків закрутилось навколо ніг.
Але ти блукаєш самотньо, наче чужинець-засланець,
Шукаючи прихисток, марнуєш за роком рік.

Навколо тебе ніжні невинні агнці,
А роздивишся - знову лиса, вовк, ведмідь.
Вкотре вистукують ритм нервовий пальці.
Знову в кишенях не золото, а звичайнісінька мідь.

Ти приходиш додому, ти скидаєш маску і одяг.
Цьому місту потрібен лікар, ніяк не ти.
Складаєш у сумку ковдру й квиток на потяг.
Знов вигнанець. Знов палають позаду твої мости.

@темы: оригінальна творчість

15:11 

Милуватись тобою
Мимохіть.
Здалеку.
Потай.
В знайомих знаходити рисах
Щось нове.
Щось невимовно красиве.
Бачити тебе.
Наново.
Вперше.
І, хоч не молилась давно,
Благати будь-які вищі сили,
Щоб не востаннє.
Намагатись думки твої
Відгадати за вигином губ.
Прочитати у погляді.
Розтлумачити із положення рук.
Видивлятись тебе у натовпі,
Мружитись від задоволення.
Посмішка.
Яка ж в тебе дивна посмішка.
Ще б чорні мені окуляри,
Щоб погляд сховати від тебе.
Ще б віяло взяти, як за старих часів,
Ховати за ним полум'я щік.
І відвертатись постійно,
Наче мені не так вже й цікаві
Постава і посмішка.
Раптом тобі
Теж подивитись на мене треба.

@темы: оригінальна творчість

22:24 

Бійся мрій своїх дівчинко,
Не втікай на безлюдні вулиці, прагнучи самоти,
Бо одного дня злякаєшся того, якою гучною
Тиша іноді може бути.

Відганяй свої мрії, дівчинко,
Бо колись ризикуєш пізнати
Те жахливе до сліз відчуття,
Коли дійсно ніхто не торкає.

Не ховай свої очі, не треба,
Закарбуй картини у пам'яті,
Щоб у темряві оксамитовій
Було тобі, чим милуватись.

Бийся, дівчинко, бийся до крові,
Або ні, втікай і ховайся.
І не забувай: з усіх повідомлень
Одне якесь стане останнім.

@темы: оригінальна творчість

22:16 

Я принес сразу два стиха. Один - верлибр написанный под какой-то тяжеленной наркотой под влиянием сучасної американської поезії. Второй - милый флаффный почти классический стих, который я не могла дописать две недели - не лезли последние три строки.

верлибр

кусочек флаффа

@темы: оригінальна творчість

21:43 

Иногда я смотрю на вот эти вот цифры в статистике по фикам и думаю "Мерлиновы ложечки, кто все эти люди, зачем вы тут, почему вы решили это прочитать, ну МерлинМерлин, может не надо, а?" Но черт, приятненько же, что мой стук маникюрами по клавиатуре кому-то нужен.

А еще я была на "Жовтневих читаннях" (опять же ложноножка шафы) и мне сказала одна там тетечка, что в прошлый раз (в прошлую пятницу на дне рождения "ЧайнойКарты") я читала так, что тетечку потом еще пару дней не покидало желание напиться. Типа у меня жизненные и грустные тексты. Нуок, чо.
Вывели с Дмитрием желаемый для меня уровень. Хочу чтоб бабки на лавочках говорили: "Отэто поначитаются всяких Щербининых, а потом замуж не хотят". Вот тогда это будет УСПЕХ.

У меня все

@темы: фикрайтерское, оригінальна творчість

12:45 

Я впізнаю тебе з-поміж тисячі спин,
Із мільйонів розпливчастих тіней.
В міріадах зірок я твій погляд знайду,
Якщо навіть їх хмари закриють.

Я розчую твій голос у гуркоті хвиль,
В завиванні північних вітрів.
Я до тебе прийду босоніж по склу,
По кризі, камінню, пустелі.

Я торкнусь тебе першим промінням весни,
Плечі ковдрою ночі накрию.
Я з тобою пройду крізь роки і сніги,
Тільки не полишай мене, милий.

@темы: оригінальна творчість, нелюбови-нелюбовушки

21:57 

И крайний. Написала ребенку стЕх. Надеюсь, ребенок не обидится

Я пам'ятаю себе в його віці:
Всі довкола дурні і нікчемні,
Я ж досягла розуміння,
Я знаю, як вірно!
Я знаю, як краще!
Не забути забрати з хімчистки
Біле пальто.
Я пам'ятаю, як все зламалось.
Не одразу - потроху
Всесвіт ламав мої списи,
Пробивав всі мої обладунки.
Зі щитом я чи на щиті
Поверталась додому
Нескорена в принципі,
Горда, що не здала позицій,
Запевняла себе, що відступ цей -
Стратегічний.
Що зараз потрібна перерва,
А потім я всім покажу.
Я пам'ятаю, як по краплині
Світ проникав у мене,
Як камінь ставав м'яким.
Тепер я дивлюсь на нього,
А бачу не хлопця зі списом
Нагостреним
Проти усього світу.
Я бачу в ньому себе.
В його маніфестах до болю знайомі
Всі ноти, всі паузи.
І тому я чекаю, як Всесвіт його поверне:
Зі щитом, чи, як більшість із нас,
На щиті

@темы: оригінальна творчість

21:49 

Я надеюсь, меня не поколотят за название

SILENCIO

Мовчи. Слова - то пусте
Лише доторк
Абеткою Морзе по тілу,
Шрифтом Брайля,
Тонким пензлем пише справжню картину,
Достеменну історію. Грає
На струнах нервових закінчень,
Piano. Ні, pianissimo
Сонату лише для двох.


Не кажи мені слів
Банальних, нікчемних.
В таку мить має значення тільки тепло долонь,
Лише подиху жар і в очах пекучий вогонь.
Лиши темряву й тишу:
Вони набагато правдивіше
Аніж днів полохливий гомін.
Я втомилась вже чути,
Я хочу тебе відчувати.

Наосліп знімаю звичну маску,
Істину п'ю з широких, жорстких долонь.
На шкірі твоїй руками шукаю зірки.
Годинник тамує секунди.
Часопростір замкнувся
Як і завжди, на тобі.

@темы: оригінальна творчість

21:44 

Понаписала тут всяческого...

Твої наді мною експерименти
Майже Філадельфійські:
Спочатку просиш, щоб зникла,
А потім дивуєшся,
Звідки у серці заліззя.


Твій метод дослідження міцності
Руйнівний. Схаменися, милий.
Збирати докупи уламки щоразу,
І зранку вдавати, що все нормально
Стає дедалі складніше.

Наші відносини - гра
"Втечи від мене, якщо зможеш".
Але ти не хочеш знати,
Що бігаємо по колу,
Не шукаючи навіть виходу.

А може вже досить експериментів,
Досить випробувань і досліджень?
Ти виграв, я визнаю поразку, добре.
Давай тепер просто жити.

@темы: нелюбови-нелюбовушки, оригінальна творчість

22:56 

Я где-то на компе похерил свой набор строчек на стЕхи, а новый такой уже не наберу, ибо все, что попадается в заявках - пи*децкая мутота.
Забиться в уголок и рыдать

@темы: оригінальна творчість, нытье

09:33 

"Точка біфуркації" (есе, 396 слів)

есе, 396 слів

@темы: оригінальна творчість

Иероглифы На Полях

главная