• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: оригінальна творчість (список заголовков)
23:14 

Ти лишився

Ти лишився сухим бутоном троянди
Десь між п'ятою й шостою ранку.
Ти лишився першим уроком,
Що за вірність іноді платять зрадою.

Ти лишився відлунням сміху
У прокурених темних під'їздах.
Ти лишився уроком другим:
Не плануй, бо ніщо не вічне.

Ти лишився піснею в плеєрі
І терпким ароматом портвейну.
Ти лишився уроком третім:
Обіцянкам не варто вірити.

Ти лишився хрестом на зап'ястку,
Від тонкого леза шрамами.
Четвертий урок був болючим:
Співчуття - то невдячна справа.

Ти лишився відразою й гнівом,
Загоївся синець на вилиці.
Урок п'ятий: ніколи не можна терпіти —
Я засвоїла менш, ніж за шість місяців.

Ти прийшов спокоєм, тишею,
З морем, степом, гірськими піками.
Ти прийшов і назавжди залишився.
Уроків не буде. Канікули.

@темы: оригінальна творчість

00:39 

Риба п'є каву з м'ятою.
Рибі сумно  під кригою.
Ще зима не стала затятою,
А вона вже рахує дні до відлиги.
Але пам'ять риби - не надто надійна річ,
Риба рахує "раз" десяту вже поспіль ніч.
Риба над кригою бачить сонця світ,
Ночі морок, тінь від рибальських ніг.
Риба лягає спати на правий бік
І марить до ранку, бачить кошмарні сни.
Скоро буде великий лов, прийдуть люди, зламають лід і закинуть сіткИ,
Виловлять всіх, нікого не лишать в воді, -
Саме так казали якісь коропи.
Але звідки б вони про те знали,
Якщо самі - живі?
"Це буде така сувора зима,
Що річка промерзне до самого дна,
Всі змерзнуть насмерть", - сказали старі соми.
Але ці соми, всі знають, ще ті байкарі.
Риба не може спати, крутиться з боку на бік,
Наче хтось вже крутить на пательні її.
Повернутись на спину би, але то прикмета дурна.
Риба шукає в холодній воді тепла.
Риба п'є із лимоном чай і гірке вино.
Ще келих - і їй буде все одно,
Що там казали коропи і соми.
Риба п'є каву з м'ятою
В очікуванні весни.

@темы: оригінальна творчість

15:43 

На артеріях вулиць вайлуваті КАМАЗи утворюють тромби.
Місто паралізовано, місту потрібен лікар.
Тут щовечора як не виразка, то жорстка мігрень,
Так починається ніч. Так вщухає втомлений день.

Залиті дощами передзимними, вітрами пронизані,
Ліхтарі над дорогами конають помалу, агонізуючи іскрами.
Асфальт, просочений бідами й щастям городян випадкових,
Прокреслює смугу тріщинами, проводжає тебе додому.

Ти не можеш ніяк зрозуміти, хто ти: бранець або обранець.
Зміїне кубло провулків закрутилось навколо ніг.
Але ти блукаєш самотньо, наче чужинець-засланець,
Шукаючи прихисток, марнуєш за роком рік.

Навколо тебе ніжні невинні агнці,
А роздивишся - знову лиса, вовк, ведмідь.
Вкотре вистукують ритм нервовий пальці.
Знову в кишенях не золото, а звичайнісінька мідь.

Ти приходиш додому, ти скидаєш маску і одяг.
Цьому місту потрібен лікар, ніяк не ти.
Складаєш у сумку ковдру й квиток на потяг.
Знов вигнанець. Знов палають позаду твої мости.

@темы: оригінальна творчість

15:11 

Милуватись тобою
Мимохіть.
Здалеку.
Потай.
В знайомих знаходити рисах
Щось нове.
Щось невимовно красиве.
Бачити тебе.
Наново.
Вперше.
І, хоч не молилась давно,
Благати будь-які вищі сили,
Щоб не востаннє.
Намагатись думки твої
Відгадати за вигином губ.
Прочитати у погляді.
Розтлумачити із положення рук.
Видивлятись тебе у натовпі,
Мружитись від задоволення.
Посмішка.
Яка ж в тебе дивна посмішка.
Ще б чорні мені окуляри,
Щоб погляд сховати від тебе.
Ще б віяло взяти, як за старих часів,
Ховати за ним полум'я щік.
І відвертатись постійно,
Наче мені не так вже й цікаві
Постава і посмішка.
Раптом тобі
Теж подивитись на мене треба.

@темы: оригінальна творчість

22:24 

Бійся мрій своїх дівчинко,
Не втікай на безлюдні вулиці, прагнучи самоти,
Бо одного дня злякаєшся того, якою гучною
Тиша іноді може бути.

Відганяй свої мрії, дівчинко,
Бо колись ризикуєш пізнати
Те жахливе до сліз відчуття,
Коли дійсно ніхто не торкає.

Не ховай свої очі, не треба,
Закарбуй картини у пам'яті,
Щоб у темряві оксамитовій
Було тобі, чим милуватись.

Бийся, дівчинко, бийся до крові,
Або ні, втікай і ховайся.
І не забувай: з усіх повідомлень
Одне якесь стане останнім.

@темы: оригінальна творчість

22:16 

Я принес сразу два стиха. Один - верлибр написанный под какой-то тяжеленной наркотой под влиянием сучасної американської поезії. Второй - милый флаффный почти классический стих, который я не могла дописать две недели - не лезли последние три строки.

верлибр

кусочек флаффа

@темы: оригінальна творчість

21:43 

Иногда я смотрю на вот эти вот цифры в статистике по фикам и думаю "Мерлиновы ложечки, кто все эти люди, зачем вы тут, почему вы решили это прочитать, ну МерлинМерлин, может не надо, а?" Но черт, приятненько же, что мой стук маникюрами по клавиатуре кому-то нужен.

А еще я была на "Жовтневих читаннях" (опять же ложноножка шафы) и мне сказала одна там тетечка, что в прошлый раз (в прошлую пятницу на дне рождения "ЧайнойКарты") я читала так, что тетечку потом еще пару дней не покидало желание напиться. Типа у меня жизненные и грустные тексты. Нуок, чо.
Вывели с Дмитрием желаемый для меня уровень. Хочу чтоб бабки на лавочках говорили: "Отэто поначитаются всяких Щербининых, а потом замуж не хотят". Вот тогда это будет УСПЕХ.

У меня все

@темы: фикрайтерское, оригінальна творчість

12:45 

Я впізнаю тебе з-поміж тисячі спин,
Із мільйонів розпливчастих тіней.
В міріадах зірок я твій погляд знайду,
Якщо навіть їх хмари закриють.

Я розчую твій голос у гуркоті хвиль,
В завиванні північних вітрів.
Я до тебе прийду босоніж по склу,
По кризі, камінню, пустелі.

Я торкнусь тебе першим промінням весни,
Плечі ковдрою ночі накрию.
Я з тобою пройду крізь роки і сніги,
Тільки не полишай мене, милий.

@темы: оригінальна творчість, нелюбови-нелюбовушки

21:57 

И крайний. Написала ребенку стЕх. Надеюсь, ребенок не обидится

Я пам'ятаю себе в його віці:
Всі довкола дурні і нікчемні,
Я ж досягла розуміння,
Я знаю, як вірно!
Я знаю, як краще!
Не забути забрати з хімчистки
Біле пальто.
Я пам'ятаю, як все зламалось.
Не одразу - потроху
Всесвіт ламав мої списи,
Пробивав всі мої обладунки.
Зі щитом я чи на щиті
Поверталась додому
Нескорена в принципі,
Горда, що не здала позицій,
Запевняла себе, що відступ цей -
Стратегічний.
Що зараз потрібна перерва,
А потім я всім покажу.
Я пам'ятаю, як по краплині
Світ проникав у мене,
Як камінь ставав м'яким.
Тепер я дивлюсь на нього,
А бачу не хлопця зі списом
Нагостреним
Проти усього світу.
Я бачу в ньому себе.
В його маніфестах до болю знайомі
Всі ноти, всі паузи.
І тому я чекаю, як Всесвіт його поверне:
Зі щитом, чи, як більшість із нас,
На щиті

@темы: оригінальна творчість

21:49 

Я надеюсь, меня не поколотят за название

SILENCIO

Мовчи. Слова - то пусте
Лише доторк
Абеткою Морзе по тілу,
Шрифтом Брайля,
Тонким пензлем пише справжню картину,
Достеменну історію. Грає
На струнах нервових закінчень,
Piano. Ні, pianissimo
Сонату лише для двох.


Не кажи мені слів
Банальних, нікчемних.
В таку мить має значення тільки тепло долонь,
Лише подиху жар і в очах пекучий вогонь.
Лиши темряву й тишу:
Вони набагато правдивіше
Аніж днів полохливий гомін.
Я втомилась вже чути,
Я хочу тебе відчувати.

Наосліп знімаю звичну маску,
Істину п'ю з широких, жорстких долонь.
На шкірі твоїй руками шукаю зірки.
Годинник тамує секунди.
Часопростір замкнувся
Як і завжди, на тобі.

@темы: оригінальна творчість

21:44 

Понаписала тут всяческого...

Твої наді мною експерименти
Майже Філадельфійські:
Спочатку просиш, щоб зникла,
А потім дивуєшся,
Звідки у серці заліззя.


Твій метод дослідження міцності
Руйнівний. Схаменися, милий.
Збирати докупи уламки щоразу,
І зранку вдавати, що все нормально
Стає дедалі складніше.

Наші відносини - гра
"Втечи від мене, якщо зможеш".
Але ти не хочеш знати,
Що бігаємо по колу,
Не шукаючи навіть виходу.

А може вже досить експериментів,
Досить випробувань і досліджень?
Ти виграв, я визнаю поразку, добре.
Давай тепер просто жити.

@темы: нелюбови-нелюбовушки, оригінальна творчість

22:56 

Я где-то на компе похерил свой набор строчек на стЕхи, а новый такой уже не наберу, ибо все, что попадается в заявках - пи*децкая мутота.
Забиться в уголок и рыдать

@темы: оригінальна творчість, нытье

09:33 

"Точка біфуркації" (есе, 396 слів)

есе, 396 слів

@темы: оригінальна творчість

22:05 

Цвіркуни завели свою пісню,
Повний місяць у небі повис.
Морок ночі м'якими лапами
Обережно торкає карниз.

На ураз спорожнілих проспектах
Самотньо горять ліхтарі,
Посилають сигнали у космос
Від сонної неньки-Землі.

Під вікном шарудить щось тихенько
То шукає їжак у траві
Не вечерю, а тиху розраду:
Недоспані влітку сни.

@темы: оригінальна творчість

23:17 

Видали Каєві три льодинки:

Гнів, ненависть і страх,

І ось він тримає їх у тремтячих

Від холоду й болю руках.



Хотів будувати із них своє щастя,

Складати, неначе з цеглин.

Але праці його плоди раз по разу

Обертались на бруд і пил.



Навчили Кая трьом молитвам:

Омані, образі й брехні

Молився щоночі, але наче леза

Покраяли серце вони.



Дали в дарунок трьох дивних коней:

Заздрощі, ревнощі й лінь.

Але коні ніяк не хотіли Кая

В щасливу нести далечінь.



Отак і блукає, не знає відради,

Шлях до щастя шукає знов.

Багато чого Каєві дали.

Забули лише про любов

@темы: оригінальна творчість

19:58 

Згадай мене.
Я - тінь всіх тих ночей,
Що не доспав ти, марячи в пітьмі.
Я - шелест листя молодого навесні,
Я - недоспівані обірвані пісні.

Згадай мене.
Я - той лютневий шторм,
Я - чорне небо, дикий гуркіт хвиль.
І я ж мовчання, зморене й сумне.
Я - тиша. Я - серпневий штиль.

Впізнай мене.
Без фото, без імен, на дотик
У відлунні пустоти.
Я - відчайдушний крик на перехресті днів.
Я - всі години у полоні самоти.

Впізнай мене,
Далеку і чужу, мов сніг північний,
Мов небачені світи.
Впізнай мене і нагадай мені.

Бо я давно забула, хто є ти.

@темы: оригінальна творчість

10:33 

Віра у людство слабшає
Пропорційно намотаним
На ноги кілометрам
У чіткій відповідності до
Чисел у паспорті.
Не так радо погоджуєшся
На побачення,
Бо пригадуєш,
Що цей симпатяга навпроти
Може бути черговим тираном
Або алкоголіком, бабієм,
Або й взагалі флеш-рояль.
Починаєш своє пильнувати,
Бо порядні пані і божі кульбабки
Не прогавлять слушної миті
Хворобливо тремтячу руку
Запустити до тебе в кишеню
За останньою кровною сотнею.
Емоції спрощені, відносини
Деградували до рівня бартеру:
Я тобі, ти мені - не боляче,
Розрахунок точний, все вигідно,
Але бридко. Від себе і від тих,
З ким рахуєте, з ким відмітки у розкладі ставите.
І ніхто навіть не здогадається,
Як болить, завиває, крається.
І ніхто навіть не спитає:
Як тобі засинати ночами?
Як не страшно тобі знову й знову
Відкривати душу бодай
На ширину розмови?
І чому після всіх поразок
Ти ще не полишаєш спроби
Віднайти серед сірості й бруду
Розраду? Надію? Любов?

@темы: это не сказка такая, это жизня такая, оригінальна творчість

07:18 

Ночные стехопейсания

Здається, моє призначення -
Бути
Запорукою добрих твоїх ранків;
Заціловувати найдрібніші ранки,
Не чекаючи винагороди,
Просто так, за вдоволений погляд,
Наче в кота.

І так за роком рік:
Крутитися кішкою біля твоїх ніг,
Їсти й пити з твоїх долонь,
І врешті-решт визнавати солодким такий полон,
У якому відчинені усі двері:
Як хочеш - йди,
Як хочеш - лишись.

Можеш не прибирати слідів
Доторків, слів, почуттів.
Неможливо ранити того,
Хто настільки тебе полюбив.
Неможливо обпекти серце,
В якому палає жар,
Але знаєш, воно все одно кришталь,
Як тримаєш - тримай обережно.

Як розіб'єш - то бий на дрібні друзки,
Щоб повторів вже не хотіли
Ні я,
Ні ти.

А поки тримаєш - не бійся нічого.
Спи собі до світанку
І пам'ятай: я назавжди залишусь
Запорукою твоїх добрих ранків

@темы: оригінальна творчість

18:23 

Шутка про "заплакала спилка письменныкив" оказалась нихрена не шуткой.
Потому что в шесть утра я выложила пейзажник на фейсик.
В два часа дня мне позвонила одна там Алена (нынешняя фаворитка Кулика, который таки весомый голос в местной СП) и

И она забрала мой пейзажник в Альманах "Степ". Прям вот заставила в телефон ей продиктовать данные.
И ближе к ночи прислала смску на мессенджер, что (цитирую) "Твой стих будет в Альманахе, с рубрике "Ридный край". Там всего три стиха: твой, Миколи Братана и Валерия Кулика. Вот как-то так". И я немного подожуел. Потому что Микола Братан (ныне покойный) - это светило литературы областного значения и круче него ну только яйца дрозда, риалли. Если что конкурс в библиотеке именно его имени, агада. Заслуженный деятель, неоценимый вклад в развитие и прочаяпрочая (мне лень нести выдержки из гугла). Кулик - следующая после Братана по весомости единица в Херсонской литературе (далее на подходе пляшут Кичинский, Загороднюк етс). И я прям слышала как во время нашего с Аленой разговора где-то на заднем плане Кулик вещал "Пейзажник беремо. Дуже ладненький вийшов".
Масштаб трагедии. В рубрике Братан, Кулик И Я ТАКОЙ ПОСТОЯТЬ ПОДОШЕЛ СОБАКА СУТУЛАЯ ЛЯЛЯЛЯ.

И С такой: "А я тебе что говорил. Вот написала позитивное - и сразу в печать пошло!" И ничего что Кулик мне еще в прошлом декабре на книжной выставке сказал, что неплохо бы меня такую где-то напечатать. И на библиотеке, где в жюри был, повторился и даже пытался у них одолжить пару моих текстов. И в Каховке у нас с Аленой этой был разговор о том, чтобы какой-то мой текст забрать на СТЕП. А то, что зашел именно пейзажник - ну так я же шутила про "заплакала спилка письменныкив". Вот эта самая спилка долго не плакала, а сразу позвонила.

А вообще это мрзд говорит: "Щербинина, харэ выкобениваться с сопельными верлибрами, пейши пейзажники, печатай панятные книжки." Но классическая рифма (точнее недоклассическая недорифма) вынула из меня душу, я убила на этот стех два часа (когда такое было? никогда такого не было) и чота второй раз не хочу. Буду дальше верлибровать сопли и чепятать сезон. Прорыв семестра для меня на этом считается свершенным.

@темы: оригінальна творчість

21:59 

Оптом два стеха (один ночью перед сном, второй - вечерком после работы)

Стех первый, страдательный

Стех

Стех второй, внезапно позитивненький пейзажник с почти точной классической рифмой. Я прям слышу, как за мной заплакала спилка письменныкив.

читать дальше

@темы: оригінальна творчість

Иероглифы На Полях

главная